Кодеиновый сироп Lean Purple Drank Узловая

Я вам расскажу, друзья, как я оказался на роли незадачливого наркомана-комика, работающего курьером в Яндекс Еде. Вот как всё началось... Сперва я попал на закладки. Друзья мне подсунули эту дрянь, и я не смог устоять перед искушением попробовать. Поначалу, конечно, было весело - я чувствовал себя "выше всех", словно поймал на приход. Но со временем эффект ослабевал, и я стал искать новые способы забавить себя. Однажды, когда я уже был на грани убиться от скуки, в голову мне пришла идея подрабатывать в Яндекс Еде. Работа курьером показалась мне увлекательной - возможность ездить по городу, видеть новые места и быть свободным как птица. Так что я подал заявку, прошел собеседование и вот уже сижу в вагончике, готовый отвезти первый заказ. Я просматриваю адрес, куда нужно доставить еду, и вижу, что это в самом сердце города - место, где вечно идет снег. Но не смейтесь, друзья, я не о кокаине, хотя думалось и об этом тоже. И так, я доставляю пиццу и бургеры, а мои мысли все время витают где-то далеко. Я каждый раз надеюсь встретить на своем пути тян - привлекательную девушку, которая сможет вывести меня из этой скуки. Но все, что я вижу - лица закрытых дверей и конопляный запах из ближайшего пассажа. Появление заказа с номером 420 меня радует. Я чувствую, что заказчик, наверное, тоже наш человек. Я собираю еду, хорошенько запаковываю, чтобы ничего не пролилось, и отправляюсь в путь. Пока еду по улицам, я размышляю о своем смешном положении. Я наркоман-комик, работающий курьером и развлекающий себя при помощи децила. Что может быть смешнее? Я себя просто обожаю! После некоторого времени я приезжаю к указанному адресу. Дверь открывает шикарная блондинка, которая откровенно смотрится в глаза. Я офигеваю, но стараюсь сохранить свой профессионализм. Я улыбаюсь, достаю заказ и предлагаю ей подписать квитанцию. Она берет ручку в руку, и я наблюдаю, как она пишет свое имя. Но вместо того, чтобы подписаться, она начинает рисовать снег на бумаге. Я с улыбкой смотрю на это и предлагаю ей вбухаться вместе со мной. Она улыбается, кивает и приглашает меня войти. Неужели это правда? Я входю в ее квартиру, и мне кажется, что я попал в сказку. Здесь все украшено снежинками и нарядными огнями. Мы садимся на диван, и она достает из мешка небольшую белую таблетку. "Ты хочешь попробовать?" - спрашивает она меня, и я вижу в ее глазах искорку необычайной радости. Я соглашаюсь, потому что, черт возьми, почему бы и нет? Мы оба берем по децилу кодеина и держим его перед глазами. Вдыхаем запах и, не раздумывая, погружаемся во вселенную наслаждения. С этого момента я уже не в курьерской форме, а в красивой рубашке с бабочкой, и на мне есть крылья. Друзья, я не знаю, как описать вам это чувство, когда ты летишь над облаками, когда мир вокруг тебя становится ярче, когда весь твой мир кружится и переворачивается с ног на голову. Это просто невероятно! На следующий день я просыпаюсь с огромной улыбкой на лице. Ведь вчера я был наркоманом-комиком, работающим курьером, а сегодня я - просто счастливый человек. И все это благодаря закладкам, снегу и тяне, которая оказалась моей спутницей по этому невероятному путешествию.

Как говорится, жизнь - чудесная штука!

Але, братани, я вчора таке прикольне пригода підкидав. Закладки, бошки, марки – все було на висоті!

Так от, зранку я прокинувся з таким кіром життєвим, що аж бридко. Цілий тиждень здер від праці на одній сигареті, але цього разу вирішив змінити ситуацію. Їду на виставку мистецтв, а там буде все, що треба – море коноплі, зелья та забагато бомби. Ідея перебувати у стані відруба була просто неймовірна.

Вдягся я круто – кепка, величезні сонцезахисні окуляри та широка рубашка з написом "Наркоман комік". Так, братишка, вдягнувся, як справжній бородатий наркоман.

Прибув на виставку, і вже одразу почув, що тут буде вечірка на повну катушку. Заходжу всередину і бачу – вся толпа ще з дірками в тілі від вечірніх пригод. Тут і марки, і бошки, і закладки – краснісінько гуляють попарно. Ну, подумав я собі, треба розшевелити людей, щоб голову закружило від забави. Підійшов до локації зі сміхом і почав уліткувати незнайомців.

Один тип таки виглядав як наркоман. Одягнутий в білі штани, які зовсім не прикривали його нижню половину, та в червону рубашку з піратським черепом. Людилося, що він вмер від недостатку сонця. Але, як я зрозумів згодом, це був лише його стиль одягу.

- Вітаю, мій друже! – закричав я з усього горла. – Ти тут, щоб попарити свою голову сміхом?

Тип поковиркався та відповів:

- Привіт, мандрівнику сміху! Точно, що саме роблю. А ти? Звідки прийшов, цей аматор веселощів?

А я йому:

- Так-то тільки завітав з мого підвідомого світу. Мене звуть наркоман комік, і я всюди, де весело.

Тут наш ведучий оголосив, що починається сценка, в якій головними героями будуть мистецтво та марихуана. Щоб привернути увагу, я взяв сигарету та запалив її. Вважаю це таким своєрідним символом вибуху сміху. У руках у мене пливла гаряча кава, яку я посипав коноплею. Запаривсь вона, шо бошки летіли в розлогім сюжеті. Це був мій шоу! Усі з задоволенням дивилися.

Після вистави я зійшов з сцени і спробував закінчити свою закладку. Але тут на мене наскакує хлопець зі стайлішними та кривулями бровами.

- А як тобі наша вистава, нарко-клоуне? – кинув мені він. – Ти її зісрал на всю аудиторію!

А я засварив його:

- Що ти шеймишся, чувак? Я входив у роль наркомана коміка і робив свою справу. Це крута справа, зрозуміло?

Такі справи, братани, бувають з нашими справами. Ще наслідки бувають. Ось цей хлопець, наркодилер, гасив мені божевільну перемогу над репутацією. Просто фарбував мене в світлий колір. Щось типу: "Дивіться, як цей нарко-клоун залишився без роботи!"

Але я не здався. Пішов до нього і склав йому гортань на пішість. Недільник-то він втримався. Закинув пару фраз про те, як він хороший репродуктивний орган і може показати себе на всіх сторонах. Опинився його кайф: "О, наркоман комік, поціновує тілесні насолоди моїх вистав!". Чудово, сміх на сцені протягом 10 хвилин. А потім я відчепив його штани та попросив віншувати мені мою репутацію.

Він злагодився, і ми знову повернулися на виставку, де всі сиділи, шо відрублені та мундирні від мого шоу. Продовжили знов шеймити, але вже з іронією від наших подій. До мене йшла неприцьержена.

- Оце тобі чесний пропозицію, чуваче, – каже вона. – Ми проводимо акцію "Сміх у всіх сферах життя". Давай братимемо у тебе хороші шоу на вулиці, на території виставки. Що скажеш?

І я відповідаю:

- Зате коли я буду робити шеймить, тоді буду спати в отрубі. Давай, гарна пропозиція. Нехай сміх змінює світ.

Таким чином, я зустрів старого знайомого, який мене оцінює. Чули гарну музику, познайомилися з багатьма цікавими людьми. Дуже класно було бути на тій виставці. Адже для мене, як для наркомана коміка, це був справжній наркотик для душі.